Чому “Дикий кінь номер дев’ять” — один із наймодніших фільмів року
В український прокат вийшов блискучий фільм “Дикий кінь номер дев’ять”, пер…

В український прокат вийшов блискучий фільм “Дикий кінь номер дев’ять”, перша за чотири роки стрічка Мартіна Макдони. Джон Малкович і Сем Роквелл зіграли агентів ЦРУ, які напередодні чилійського перевороту 1973 року прямують на острів Пасхи. Розповідаємо, як створювалися костюми для фільму.

Реклама.
Не щодня фільм про болісну дружбу та екзистенційний відчай спричиняє справжній модний бум. Але саме це сталося у 2022 році, коли на екрани вийшли “Банші Інішеріна” Мартіна Макдони. Глядачів захопили не лише емоційні переживання героя Коліна Фаррелла, а й його светри. Скромний вовняний одяг із фільму перетворився на інтернет-феномен: у TikTok з’явилися майстер-класи з в’язання, The New York Times опублікувала інтерв’ю з 83-річною майстринею з графства Віклоу, яка створила светри, а в усьому світі почався ажіотаж навколо традиційного аранського трикотажу.
Над фільмом працювала художниця з костюмів Еймер Ні Мхолдомнайг. Саме тому, коли режисер Мартін Макдона запросив її до роботи над новим фільмом “Дикий кінь номер дев’ять”, вони навіть не обговорювали светровий феномен. Після спільної роботи над “Банші Інішеріна” команда вже мала налагоджену творчу взаємодію, тож одразу взялася до справи.

Цього разу замість вітряних ірландських пейзажів — політична напруга Південної Америки 1970-х. Події “Дикий кінь номер дев’ять”, прем’єра якого відбулася на Венеційському кінофестивалі, розгортаються на тлі чилійського перевороту 1973 року. У центрі сюжету — двоє нетипових агентів ЦРУ у виконанні Сема Роквелла та Джона Малковича. Їхня місія веде з напружених вулиць Сантьяго до віддаленого острова Пасхи, або Рапа-Нуї.
Для Ні Мхолдомнайг контраст між цими двома світами став особливою можливістю попрацювати з костюмами. Вона досліджувала архіви фотожурналістики та кінохроніку чилійського перевороту, щоб знайти баланс між мілітаристською атмосферою столиці та яскравою, майже безтурботною естетикою тихоокеанського острова.


“Це абсолютні протилежності, — пояснює дизайнерка. — Для художника з костюмів це чудова нагода: з одного боку — серйозний, похмурий світ, з іншого — яскраві й безтурботні образи острова”.
Окремим завданням стало переосмислення звичного образу шпигуна часів холодної війни. Замість сірих костюмів, капелюхів і стриманої естетики Джона Ле Карре Макдона та Ні Мхолдомнайг запропонували значно несподіваніший погляд на американських агентів 1970-х.

Костюми довелося шукати по всьому світу. У Сантьяго дизайнерка майже не знайшла автентичного одягу тієї епохи, тому звернулася до місцевих дизайнерів, які відкрили їй свої приватні архіви. Серед знахідок була оригінальна куртка з твіду Donegal. А вже в Лондоні на ринку Портобелло-роуд вона відшукала два бездоганно збережені костюми 1970-х, які стали основою гардеробів героїв Малковича та Бушемі.

Робота з Джоном Малковичем, відомим поціновувачем моди, стала окремим задоволенням. Актор свого часу виходив на подіум Comme des Garçons і навіть запускав власні чоловічі колекції. “Джон — справжній фанат одягу. Під час примірок він міг годинами говорити про кишені піджаків, кравецькі технології та те, як змінився крій костюмів. Він буквально вбирає в себе все, що стосується моди”, — розповідає художниця.